Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Узагальнення судової практики
розгляду судом справ пов’язаних із домашнім насильством
(за період з 01 січня по 31 грудня 2022 року)
м.Ямпіль «23» березня 2022 року
На виконання п.п.2.2. Розділу 2 Плану роботи Ямпільського районного суду Вінницької області на перше півріччя 2023 року, мною, суддею Швець Р.В. проводиться дане узагальнення.
Під час проведення узагальнення вивчались:
- інформація, рішення та статистичні дані районного суду стосовно кримінальних проваджень по злочинам передбаченим ст. 126-1 КК України.
Частиною першою статті 1 Кримінального кодексу України (далі – КК України) встановлено, що цей кодекс має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам.
Домашнє насильство, або насильство в сім’ї, не дивлячись на досягнення цивілізації та спрямування держав на забезпечення гендерної рівності, все ще є проблемою, яка не втрачає своєї актуальності.
Україна, як і інші соціально-правові демократичні сучасні розвинені держави прийняла на себе зобов’язання щодо забезпечення гендерної рівності.
Як свідчить практика, найчастіше від домашнього насильства страждають жінки та діти, в переважній більшості, жіночої статі.
Одним із перших документів, який визнав дискримінацію та насильство щодо жінок стала Конвенція Організації Об'єднаних Націй про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, прийнята 18 грудня 1979 року.
Україна підписала Конвенцію 17 липня 1980 і ратифікувала – 12 березня 1981. Ратифікувавши Конвенцію, Україна, як держава, взяла на себе правові зобов’язання по виконанню положень Конвенції на практиці і по періодичному звітуванню про заходи, вжиті на виконання зобов'язань.
20 грудня 1993 року Генеральною асамблеєю ООН було прийнято Декларацію про викорінення насильства щодо жінок, в якій ООН сформулювала своє негативне ставлення до цього явища, дала визначення цьому феномену й закликала міжнародне співтовариство та національні уряди протидіяти йому.
Також, на IV міжнародній конференції ООН щодо становища жінок, до важливих напрямків було віднесено викорінення насильства над жінками. Це увійшло до підсумкового документу Конференції – Пекінської декларації та Платформи дій (прийнято 15 вересня 1995 року). Цей документ було визнано як Україною, так і майже двомастами іншими державами-членами ООН.
Слід зазначити, що наведений перелік міжнародно-правових актів, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, не є вичерпним. Крім цього, ці акти виступають частиною національного законодавства, мають обов’язкову юридичну силу та підлягають застосуванню у судовій практиці.
З метою належного виконання своїх зобов’язань Україною було закріплено гендерну рівність в Конституції України.
8 вересня 2005 року Верховною Радою України прийнято Закон «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків».
23 червня 2021 року Кабінетом Міністрів України було прийнято Розпорядження «Про затвердження плану дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на 2021—2023 роки», яке на даний час є чинним. Метою зазначеного документу є забезпечення та гарантування рівних прав та можливостей для жінок та чоловіків.
Ще одним важливим кроком у напряму запобігання та попередження домашнього насильства, а також забезпечення гендерної рівності – є прийняті Україною у 2017 році зміни законодавства.
Так, 07 грудня 2017 року було прийнято Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», який визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» було внесено зміни до чинних нормативно-правових актів, зокрема, Кодекс України про адміністративні правопорушення доповнено статтею 39-1, яка передбачає направлення на проходження програми для особи, яка вчинила домашнє насильство чи насильство за ознакою статі та статтею 173-2 КУпАП (вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування) викладено в новій редакції
Також, Законом України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» було криміналізовано домашнє насильство (ст.126-1 КК України) та встановлено обмежувальні заходи, що застосовуються до осіб, які вчинили домашнє насильство (Розділ XIII-1).
В Законі України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» міститься визначення терміну: домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь (п.3 ч.1 ст.1 Закону).
Важлива роль у контролі, попередженні та виявленні домашнього насильства відводиться органам Національної поліції України. Адже, на поліцію покладено забезпечення права на захист кожної людини.
Вбачається, що насильство залишається однією з поширених видів порушення прав людини, від якого, в переважній більшості, страждають найбільш уразливі категорії осіб (жінки, діти, батьки похилого віку).
У зв’язку з тим, що проблема насильства в сім’ї і на теперішній час є поширеною в сучасному світі та з огляду на зміни у Кримінальному кодексі України, прийнятті Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» - проведення узагальнення практики розгляду кримінальних проваджень щодо домашнього насильства та застосування положень Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» у 2021 – 2022 роках є актуальним.
Відповідно до ст.126-1 КК України домашнє насильство, тобто умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров’я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи, -
карається громадськими роботами на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до двох років..
Аналіз статистичних даних свідчить, що у кримінальних провадженнях по правопорушенням, передбаченим ст.126-1 КК України у 2021 році та 2022 році, потерпілими, виключно у всіх випадках були жінки: дружини, матері, співмешканки. Такий гендерний аспект насильства зумовлений існуванням ще старого уявлення про соціальну роль жінки: або вона залежна від чоловіка фінансово, або бажає «зберегти сім’ю» заради дітей та статусу заміжньої.
Проблема домашнього насильства визнається грубим порушенням основоположних прав людини. При цьому, закони України щодо протидії домашньому насильству повинні забезпечувати реальні механізми їх застосуванням. В іншому випадку ці закони не мають жодного сенсу.
В той же час не можна не зазначити, що судова практика за даною категорією справ на разі, інтенсивно напрацьовується.
У переважній більшості випадків правопорушники повністю визнають свою вину.
Проаналізувавши вироки суду по зазначеній категорії справ, приходимо до висновку, що в більшості випадків домашнє насильство проявлялося у формі нецензурної лайки, інколи з погрозою фізичної розправи.
Більшість кримінальних правопорушень, передбачених ст. 126-1 КК України, вчинялися в стані алкогольного сп’яніння.
Під час аналізу зазначених вище судових рішень, постановлених при розгляді справ за ст. 126-1 КК України, вбачається, що вони стосувалися так званих «зухвалих» правопорушників, які не приховували свої насильницькі дії відносно близьких осіб навіть в присутності працівників поліції, мали відносно себе відповідні захисні приписи, які не виконувалися, в більшості випадків до цього неодноразово притягалися до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КпАП України, тобто обвинувальні акти мали конкретні докази системності насильницької поведінки правопорушників.
За результатами проведеного узагальнення вважаємо за необхідне:
Суддя Ямпільського районного суду Роман ШВЕЦЬ
_03_03.png)
